ДУХОВНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПОРАДНЯ

У природі мімікрація допомагає вижити. Одні тварини маскуються під небезпечних хижаків, інші – під навколишнє середовище. У людських стосунках також існує своя форма мімікрації – психологічна. Це процес, коли людина свідомо або несвідомо починає підлаштовуватися під партнера, копіювати його інтереси, погляди, емоції та поведінку, поступово втрачаючи контакт із власною особистістю.

На початку стосунків певна адаптація є природною. Люди шукають спільне, прагнуть бути зрозумілими та прийнятими. Проблема виникає тоді, коли підлаштування стає способом утримати близькість будь-якою ціною.

Страх втрати, як рушійна сила мімікрації.

Однією з головних причин мімікрації є страх відкидання та втрати стосунків. Людина починає вірити, що її справжнє «Я» недостатньо хороше для любові. Тому вона поступово відмовляється від власних потреб, поглядів і кордонів.

З часом формується переконання: «Якщо я буду таким, як хоче партнер, мене не покинуть». Людина погоджується з тим, із чим раніше не погоджувалася, приховує незадоволення, відмовляється від власних інтересів і навіть змінює життєві цілі.

На перший погляд така стратегія може покращувати стосунки. Конфліктів стає менше, партнер отримує більше підтвердження власних бажань. Але всередині накопичується напруга. Адже пригнічені потреби нікуди не зникають.

Втрата ідентичності та повернення пригніченого.

Психіка не може довго існувати в режимі постійного самозречення. Рано чи пізно людина починає відчувати виснаження, внутрішню порожнечу або навіть образу на партнера.

Тоді часто відбувається різкий маятниковий рух у протилежний бік. Людина, яка довго підлаштовувалася, починає протестувати, бунтувати або саботувати стосунки. Вона може ставати різкою, відстороненою, пасивно-агресивною або починати руйнувати те, що сама ж намагалася зберегти.

У схемотерапії подібні прояви часто пов’язують із так званим режимом Саботажника або Імпульсивної Дитини. Після тривалого самоконтролю та придушення власних потреб психіка намагається повернути собі свободу, але робить це хаотично й руйнівно.

У результаті виникає парадокс: людина настільки боялася втратити стосунки, що почала відмовлятися від себе, а згодом саме ця відмова від себе стала причиною погіршення або руйнування стосунків.

Мімікрація при нарцисичному розладі особистості.

Окрему увагу варто приділити мімікрації людей із нарцисичним розладом особистості.

У суспільстві часто існує уявлення про нарцисів як про людей, які думають лише про себе та не здатні підлаштовуватися під інших. Насправді на початкових етапах стосунків вони нерідко демонструють вражаючу здатність до емоційної та поведінкової мімікрації.

Вони уважно вивчають партнера, його цінності, потреби, мрії та болючі місця. Потім ці знання використовуються для створення образу «ідеального партнера». Людина може говорити саме те, що хоче почути інший, демонструвати схожі інтереси та навіть імітувати рівень емоційної близькості, якого насправді не відчуває.

Важливо розуміти, що така мімікрація не завжди є свідомим обманом. Часто вона виникає через глибоку потребу в захопленні, прийнятті або страх втрати джерела емоційного підживлення.

Проблеми починаються тоді, коли підтримувати створений образ стає складно. Справжні потреби, обмеження та особливості особистості поступово виходять назовні. Партнер може зіткнутися з різкою зміною поведінки та відчути, що поруч знаходиться зовсім інша людина.

Саме тому багато людей після завершення таких стосунків описують відчуття, ніби вони закохалися в образ, а не в реальну особистість.

Як відрізнити здорову адаптацію від мімікрації?

Здорова адаптація залишає людині право бути собою. Вона передбачає компроміс, але не самозречення.

Мімікрація починається там, де людина:

• регулярно приховує власні потреби;
• боїться висловлювати незгоду;
• відмовляється від своїх інтересів заради схвалення;
• втрачає відчуття власної ідентичності;
• відчуває, що змушена грати роль для збереження стосунків.

Справжня близькість виникає не тоді, коли двоє людей стають однаковими, а тоді, коли вони можуть залишатися різними, не втрачаючи зв’язку один з одним.

Адже любов, яка вимагає постійної відмови від себе, рано чи пізно перестає бути любов’ю і перетворюється на боротьбу за виживання власної особистості.