У клінічній практиці часто зустрічається феномен, коли клієнт, стикаючись із фрустрацією, болем чи внутрішнім конфліктом, прагне отримати негайне емоційне полегшення під час сесії. Хоча така реакція є природною та адаптивною у короткій перспективі, вона може стати перешкодою для глибинної терапевтичної роботи, формуючи цикл “напруга → розрядка → повторення симптомів”.
Нижче наведений науковий огляд цього явища з позиції психології, нейробіології та психотерапії.
1. Фрустрація як тригер уникнення: нейропсихологічний аспект
Фрустрація активує стресову реакцію організму, пов’язану з активністю мигдалеподібного тіла, гіпоталамуса та симпатичної нервової системи. У стані підвищеної напруги префронтальна кора — центр раціонального аналізу та регуляції — тимчасово знижує ефективність роботи.
У такому стані людина схильна шукати швидких регуляторів емоцій:
- підтримку,
- заспокоєння,
- зовнішнє схвалення,
- тимчасову когнітивну ясність.
Це нормальна біологічна стратегія виживання, але вона може стати дисфункційною в терапевтичному контексті, якщо замінює процес осмислення й опрацювання кореневих причин.
2. Механізм негативного підкріплення
У процесі терапії тимчасове полегшення виконує роль негативного підкріплення: неприємні переживання зникають, і мозок запам’ятовує, що саме така форма поведінки (виливати емоції, шукати втішення, уникати складної теми) приносить короткостроковий комфорт.
З часом це може сформувати патерн:
- Поява болю / тривоги.
- Утеча від першопричини.
- Полегшення під час сесії.
- Відсутність змін у реальному житті.
- Нове накопичення фрустрації.
Таким чином терапія перестає бути процесом змін і перетворюється на цикл емоційної розрядки.
3. Уникнення як центральний механізм підтримання проблеми
Уникнення добре описане в когнітивно-поведінковій терапії (КПТ), діалектико-поведінковій терапії (ДПТ), схема-терапії та психодинамічних підходах. У них воно розглядається як ключовий механізм фіксації дисфункціональних патернів.
Різновиди уникнення:
- Емоційне уникнення: людина шукає зниження напруги, уникаючи болючих тем.
- Когнітивне уникнення: людина розмовляє “про щось інше”, інтелектуалізує, жартує.
- Поведінкове уникнення: людина не робить кроків у реальному житті (кордони, рішення, дії).
- Міжособистісне уникнення: людина вимагає від терапевта ролі «заспокійливого об’єкта», а не партнера у зміні.
Тимчасове полегшення знижує фрустрацію, але посилює патерн уникнення.
4. Чому клієнт продовжує ходити по колу?
Науково це пояснюється двома ключовими процесами:
4.1. Гомеостатична інерція
Психіка прагне стабільності. Навіть якщо стабільність хвороблива або неефективна, зміни вимагають енергії, конфронтації зі страхами та порушення «внутрішньої рівноваги», до якої людина вже адаптувалася.
4.2. Ілюзія руху
Коли клієнт отримує емоційне полегшення, формується відчуття «мені стало краще — значить я рухаюсь». Але суб’єктивний комфорт ≠ об’єктивна зміна механізмів поведінки.
Це подібно до того, як анальгетик знімає біль, але не лікує запалення.
5. Як терапевт підтримує цикл — інколи несвідомо
У професійній літературі описаний феномен злиття з потребою клієнта в комфорті.
Терапевт може підсилювати короткострокове полегшення, якщо:
- боїться фрустрації клієнта,
- прагне бути «хорошим» і підтримуючим,
- уникає конфронтаційних питань,
- дає забагато емоційної підтримки замість фокусування на патернах.
У таких випадках сесії стають регуляційними, але не трансформаційними.
6. Умови, за яких починається реальна зміна
Зміна виникає тоді, коли клієнт здатен:
- Толерувати фрустрацію достатньо довго, щоб побачити внутрішній патерн.
- Дивитися в корені проблеми, а не лише у їх емоційні наслідки.
- Утримувати контакт зі складними емоціями, не шукаючи негайної розрядки.
- Переводити роботу з терапії в поведінкові експерименти у реальному житті.
- Витримувати затримку винагороди, що є ключовим маркером дорослості й зрілості.
Це узгоджується з дослідженнями емоційної регуляції, нейропластичності та ефективності психотерапевтичних інтервенцій.
7. Підсумок
Короткострокове полегшення — функціонально важливий елемент терапії, особливо на ранніх етапах, але воно не є показником змін.
Якщо клієнт (і інколи терапевт) несвідомо використовують сесії для зниження напруги, а не для роботи з причинами, формується замкнене коло симптомів, яке може тривати роками.
Ефективна терапія передбачає здатність обох учасників:
- помічати механізми уникнення,
- витримувати фрустрацію,
- працювати зі структурою проблеми,
- переносити інсайти у поведінку.
Саме тут починається справжня зміна — не в момент полегшення, а в момент конфронтації з тим, що його спричинює.
ДУХОВНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПОРАДНЯ 
Залишити коментар