ДУХОВНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПОРАДНЯ

У цій статті йтиметься про комплементарність у подружжі, в якому відносини будуються за принципом додатковості у вигляді Батько-Дитина. Комплементарний – додатковий, доповнюючий. В даному випадку мається на увазі функціональна комплементарність, тобто партнер у таких відносинах виконує для іншого партнера батьківські функції.

Комплементарні подружжя можуть мати різні варіанти: Батько-Дочка, Мати-Син але у всіх випадках ми маємо справу з позицією Батько-Дитина.

Такі подружжя рясніють пристрастями, рівень напруження емоцій у них набагато вищий, ніж в інших подружжях, а відносини, починаючи з першої зустрічі, набувають якості фатальних. Емоційні зв’язки між партнерами надмірні та за силою прихильності можуть конкурувати з кровно-спорідненими відносинами. Розірвати такий зв’язок виявляється або неможливо, або якщо це і відбувається, то досить складно, а іноді і трагічно. Жити у таких відносинах важко, але й без них неможливо. Партнер по подружжю сприймається як «хрест», який слід нести. Ставлення один до одного в такій парі рідко залишається в “середньому регістрі”, найчастіше партнерів кидає від полюса “Не можу без тебе жити” до полюса “Я тебе ненавиджу”.

Що ж робить ці відносини такими емоційно залежними? 

Чому вони з’являються? 

Які ще існують характерні риси комплементарних стосунків?

• Причини виникнення комплементарних стосунків лежать у структурі особистості партнерів. Це, як правило, особи, залежні від відносин, з незадоволеними потребами в безумовній батьківській любові та прихильності. Партнери у такому подружжі відіграють у шлюбних відносинах дитячо-батьківські сценарії, намагаючись задовольнити свої незадоволені дитячі потреби і цим завершити відносини зі значущими у дитинстві фігурами. В результаті їх партнер по шлюбу потрапляє під потужну батьківську проекцію і його образ виявляється навантаженим невластивими йому функціями. Приклад: клієнт С., описуючи свої відносини з партнеркою по шлюбу, говорить про те, що він відчуває, що вона ставиться до нього, як до батька: «вона як маленька дівчинка – примхлива, егоїстична, ненаситна у своїх претензіях та бажаннях…».

• Ці шлюби «перевантажені» через подвійні позиції, які звалені на партнера. Отже, і функцій, які несе партнер, стає вдвічі більше, як і очікувань. Спектр очікувань до нього набагато перевищує список власне партнерських. Партнер у такому шлюбі відчуває, що він більший, ніж партнер. Від такого партнера очікують (і вимагають) для себе безумовного кохання, беззастережного прийняття і при цьому все це без будь-якої подяки, як само собою зрозуміле. Кохання, підтримки не помічають – його виявляється дуже мало порівняно з претензіями. Приклад: Клієнтка К. в контакті справляє враження скривдженої дівчинки. Скаржиться, що в неї багато претензій до чоловіка. Вона і сама усвідомлює, що багато від нього хоче, та й подружка їй теж каже: «Ну і що ти від нього ще хочеш? Нормальний у тебе чоловік». На питання, які у неї стосунки з батьком, відповідає “ніякі”. Клієнтка проживає у розширенії сім’ї, з батьком і матір’ю. Відносини з батьком дистантні, позбавлені будь-яких емоцій.

• Світ сприймається такими людьми, ніби він винний їм, до нього багато очікувань і претензій, і, зрештою, розчарувань, образ. Те саме ставлення і до Іншого. Партнера з одного боку ідеалізують, з іншого боку – хочуть отримати від нього більше, ніж він може дати. У нього в результаті з’являються відчуття: «Я тобі більше, ніж партнер, я не хочу цього більше … з мене і так достатньо …». Ранні дитячі потреби, які не отримали задоволення від батьків, виявляються спроектовані пізніше на інші значущі постаті. У шлюбі такою фігурою стає партнер. У «шлюбі» з терапевтом – терапевт. У терапевтичному контакті у терапевта виникає відчуття, що перед ним маленька дитина – примхлива, яка вимагає, незадоволена, вразлива… голодна. Клієнти в житті та терапії займають екстернальну позицію – не беруть на себе відповідальності, чекають чудес, порад, допомоги від інших та терапевта.

• У структурі особистості цих людей яскраво простежується інфантильність, емоційна незрілість та егоцентризм. Будучи дорослими людьми, у своєму психологічному віці вони залишаються дітьми.

• Такі клієнти є «порожніми» через структурний дефект їхньої его-ідентичності. Їхні «психічні резервуари» виявляються незаповненими, вони постійно відчувають дефіцит кохання, а їхня внутрішня дитина залишається вічно голодною. У зв’язку з цим вони не здатні «давати» любов. І це не дивно, якщо сам не одержав, то не можеш нічого дати іншому.

• Сексуальні потреби в таких відносинах, як правило, виявляються незадоволеними та часто заміщеними. Секс у таких шлюбах стає подружнім боргом. Відповідно до одного з основних законів задоволення потреб, у фокусі свідомості одночасно не може бути дві потреби. Актуальною виявляється важливіша потреба, інші ж йдуть у фон. Для такого клієнта потреба в безумовному коханні виявляється важливішою за потребу сексуальну, вона генетично більш рання, а, отже, важливіша.

• Ще один важливий момент – присутність у таких відносинах символічного (психологічного) інцесту. Партнер несвідомо сприймається, до того ж, як батьківська постать, і тоді сексуальна потреба виявляється блокованою. Клієнтка К., що звернулася із запитом з приводу зради чоловіка, говорить про те, що у неї немає сексуального бажання до нього, як, втім, і в нього до неї. Чоловіка свого не ревнує, її не займає власне його сексуальна зрада, у фокусі її переживань домінуючою залишається можливість його уникнення від неї. Іноді в сексуальних відносинах з партнером проявляється інша полярність – секс стає набагато більше, ніж просто секс … Клієнтка П. розповідає, що у неї не виникає сексуальних бажань, якщо відносини з партнером не пронизані пристрастю, ревнощами, емоційним надривом, величезним почуттям власності, страхом кинутості …

• Використання у відносинах у разі конфліктів слів “покинеш-не покинеш”. Це слова, що описують дитячо-батьківські, а не партнерські стосунки. Можна “покинути” дитину. З партнером можна розлучитися.

• У таких відносинах партнер залишається головною фігурою і з народженням дитини. Дитина завжди розглядається як додаток до партнера по шлюбу і залишається на других ролях. І це не дивно, тому що неможливо бути батьком, будучи самим «дитиною».

• Незавершені стосунки з батьківською фігурою у партнерських відносинах завершити неможливо. Партнер, навіть за всього бажання, не може бути батьком і задовольнити спроектовані на нього очікування. У тих випадках, коли такі шлюби розпадаються, колишні партнери знову створюють комплементарні шлюби та стосунки з новим партнером будуються за вже знайомим для них сценарієм.

• У терапевта в контакті з такими клієнтами виникає два сильні почуття – жалість і агресивність… Причому, якщо агресивність лежить на поверхні і легко усвідомлюється терапевтом, то жалість виникає в результаті його емпатичних зусиль. За лежачою на поверхні вимогливою, наїжджаючою поведінкою клієнта, в глибині проглядається маленька незадоволена дитина, що зголодніла за коханням, увагою, турботою, участю.

Прогноз

Як було зазначено раніше, у таких відносинах партери намагаються завершити для себе інші незавершені відносини – зі своїми батьками. Проте партнер, навіть за всього бажання, неспроможний виконувати батьківські функції – безумовно любити і приймати іншого. Отже, за допомогою партера не вдається завершити свої незавершені стосунки. Такий клієнт нескінченно вступатиме у відносини, намагаючись знову і знову це зробити, але безуспішно. Єдиним виходом у такій ситуації є терапія.

Терапевтичні цілі:

• Позбутися ілюзій

• Прийняти реальність такою, якою вона є

• Подолати егоцентричну позицію

• Навчиться спиратися на себе

• Помічати, коли тобі у стосунках щось дають

• Навчиться бути вдячним за те, що тобі дають

• Навчиться самому у стосунках давати

• Усвідомлювати, хто ти у стосунках у конкретний момент, розрізняти у собі дитячу, подружню та батьківські позиції.

• Вирости…

Коротко про терапевтичні стратегії та методи

• Спочатку терапевту необхідно надавати багато підтримки. Підтримка необхідна як задля появи в клієнта до терапевта довірчих відносин, так і задля «насичення» клієнта безоціночним досвідом прийняття.

• Після того, як образ терапевта у клієнта стане досить позитивним і підтримуючим, поступово необхідно переходити до інтерпретацій його поведінки з метою усвідомлення клієнтом своїх «вкладів» у такі відносини.

• У терапії доведеться багато працювати з ранніми дитячо-батьківськими стосунками, клієнту доведеться усвідомлювати та переживати свої почуття до батька, який виявився нездатним задовольнити його ранні дитячі потреби. Найчастіше йтиметься про образу, злість, лють, які спочатку можуть бути приховані під маскою байдужості та емоційної відстороненості від батька.

• Паралельно необхідно працювати на межі контакту терапевт-клієнт для усвідомлення та прийняття клієнтом своїх батьківських проекцій щодо терапевта, а згодом і до усвідомлення ним своїх проекцій до партнера.

• Окремо необхідно працювати над диференціацією у клієнта дифузної позиції «Батько-Чоловік», «Мати-Дружина» та виділення та усвідомлення в його актуальному досвіді відносин з партнером у кожній з цих позицій окремо.

Як методи роботи відповідними будуть наступні:

• Робота на межі контакту терапевт-клієнт для усвідомлення останніх своїх проекцій щодо терапевта.

• Діалог зі стільцем – щодо організації зустрічі клієнта з батьківською фігурою для розробки спочатку сильних заморожених почуттів (їх усвідомлення та відреагування).

• Монодрама, що дозволяє пережити позицію іншої людини та створити надалі можливість появи у клієнта діалогічної позиції, що дозволить подолати у нього егоцентризм.

Ця стаття, до того ж, має ще й діагностичну функцію. Якщо під час її читання ви відчували роздратування, агресію на автора, то можете сміливо зараховувати себе до даного описаного тут типу людей:)